Я мешкаю у Снігурівці. Під час окупації не виїжджала. В мене тут була мама і свекруха хвора, ще й тітка 84 роки - тому я не могла виїхати. Коли почали бомбити, тітка померла

24 лютого зранку мені зателефонувала подруга. Сказала, що почалася війна, дуже плакала. В неї два зяті служать. 

Дуже дякую друзям, які виїхали. Спочатку вони присилали допомогу, потім – діти. Вони ще до початку війни були в Польщі, тож знаходили волонтерів, скидували кошти на карту - волонтери все купляли і привозили до Снігурівки все, що треба.

Найстрашніше - коли бомбили. У нас тут - перша лінія вогню: менше ніж за п’ятсот метрів росіяни стояли. 

Прильоти були і в наш двір, і до сусідів. Було дуже страшно. Ми тут трошки бігали в підвал до себе, адже бомбосховище було у місті - це дуже далеко. А ми були тут, у домі.

Дуже тяжко, дуже всі налякані досі. Хвороби загострилися, дуже всім тяжко.

Для мене - хоч би і сьогодні війна закінчилася. Я б дуже була рада.

Тільки мир, мирне небо. Спокійні люди і спокійне життя.