Я живу у Краматорську дуже давно, хоча народилась у Житомирській області. Працювала у школі 43 роки. Тепер на пенсії. Життя було різне:  і добре було, і погано. Зараз живу у дітей. Переїхала у їхній будинок із квартири. 

Перший день війни був дуже страшний. У нас по сусідству влучили у будинок і уламки полетіли аж до нашого помешкання. У нас вікна повилітали, а там людина загинула. Це було страшно. Люди метушились, діти плакали, багато хто виїжджав. Це нагадало 2014 рік. Тоді теж не вірилося, що це з нами відбувається. 24 лютого був дуже важкий день. Запам'ятався надовго. 

Найбільше я переймаюсь за дітей, за внуків. В моєї онуки чоловік працює у поліції. Він щодня виходить на службу. Посилали їх і в Бахмут. Хвилююсь за них дуже.

Зараз головне, щоб було тихо, щоб ми були спокійні. Скільки людей загинули, зникли безвісти. Ми протримаємося на плаву, головне, щоб закінчилася ця війна і щоб усі повернулися додому. Ті, хто виїхав у інші міста і за кордон. 

Люди виїжджають і залишають домашніх тварин. Мене вражає те, що всі, хто залишився, годують цих тварин. Кожен готує кашу, підгодовує собак і котів, жаліє. Дуже приємно таке гарне ставлення до тварин. 

У такий скрутний час важлива підтримка рідних. 

Ми стежимо за новинами і щодня чекаємо на нашу Перемогу.