Полікарчук Вікторія, учениця 8 класу Костопільського ліцею №2 Костопільської міської ради Рівненського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Киріша Ірина Пилипівна

Чому бути українкою — це моя суперсила? 

У мережі гуляє жарт:“ Як ми перейшли на українську мову? Дуже просто. Мы уснули вечером 23 февраля, а прокинулись вранці 24 лютого”. Ця страшна химера у вигляді війни зруйнувала чимало доль на наших землях. Але ми не підняли білий прапор, а навпаки — ще більше надихнулись на те, щоб згуртуватися та разом дати відсіч ворогу. Сини та доньки України багатотисячними рядами стали на захист своєї неньки.

Ми, діти, теж хочемо і можемо долучитися до цієї важливої справи. Ми можемо збирати гроші чи необхідні речі. Можливо, це і не такі великі суми, проте кожна копійка наближає нас до перемоги. А ще ми можемо боротись на культурному фронті.

Війна змінила наш погляд на навколишній світ. Я впевнена, що багато хто з нас та наших родичів вживав російський контент, адже саме його було найбільше. Ніхто навіть не здогадувався, що таким чином ми пасивно підтримували російську пропаганду. Війна відкрила нам очі на власні здібності створювати щось нове і водночас своє. У такий час важливо поширювати українські патріотичні погляди на теренах нашої держави.

Адже рідна мова — ДНК народу. Приємно бачити, як з кожним днем всього українського стає все більше і більше, а російського — менше. Це один із показників того, що наша перемога зовсім скоро.

На власному досвіді я можу також безсумнівно заявити, що українська нація — найстійкіша. Моя бабуся народилася у Карелії, що в Російській Федерації. Раніше вона говорила, що вона — росіянка, але тепер сміливо каже, що вона —  карелка. Адже не хоче приписувати себе до нації злочинців. Ця земля, окупована Російською Федерацією, частина Фінляндії. Мало хто на бабусиній батьківщині пам’ятає карельську мову. Це результат русифікації та знищення культури та історії народів, які проживають на землях Росії.

Варто зауважити, що країна-агресор упродовж своєї історії знищувала багато інших народів. Фіни — ще один яскравий приклад цього. У славнозвісній фінській пісні “Ні, Молотове” висміюється уся небоєздатна радянська армія під час Зимової війни. Це гарний приклад того, що цей окупант ніколи не пануватиме на чужих землях.

З давніх-давен Україні навішували ярлик “молодшого брата Великоросії”. Уся правда трималася за сімома замками, а незгодних садили за ґрати, ще гірше — просто страчували. Русифікація земель, мов куля, летіла на нашу неньку. Але після однієї чуми прийшла інша — Радянський Союз. Історія повторювалась, але на цей раз Москва використовувала ще кривавіший спосіб для знищення українців.

Вже котрий рік росіяни  намагаються переписати і нашу, і свою історію. Східному сусіду важливо переконати усіх, що ми - “придаток” до Росії, який не має власної унікальної історії та культури, що ми - країна злочинців й терористів.

Чи прислухаються інші до того, хто кричить про це найголосніше, аби заглушити власні воєнні злочини? На щастя, більшість людей у світі світу мають голову на плечах та уміють аналізувати інформацію. Українці сміливо йдуть вперед, а московський режим так і залишився десь у минулому, використовуючи усі “перевірені” методи у битві з українським суспільством.

Зараз усім нам важливо зрозуміти хто ми є. Адже ми — Українці, ми діти надзвичайно стійкої держави. Ми повинні разом будувати наше майбутнє, майбутнє країни. Бути українцем — гордість кожного громадянина. Бути українцем — це бути стійкою особистістю , що має власну думку.

Ми зуміли показати світу приклад мужності та нездоланності. В цьому і полягає наша суперсила — заради країни ми можемо змінити наші звички, виправити помилки. Єдине, за що можна сказати «дякую» Російській Федерації — за те, що вона показала, наскільки ми можемо бути непереможними та згуртованими.