«Просто в нас на очах до зятя влучив снаряд і згорів двоповерховий будинок»

Бачили війну й ховалися від неї. Діти Тетяни Третьякової після декількох років вимушеного переселення повернулися додому. Однак і в 2021-му до довгоочікуваного спокою ще далеко – майже щодня у Верхньоторецькому чутні звуки війни.

Війна прийшла взимку 2015 року. Приїхав до мене брат, який був у селищі Червоний Партизан. Почалася там стрілянина та всі інші воєнні дії. Мої троє дітей через кілька тижнів виїхали всі до Костянтинівки з моїми онуками.

Потім нам доводилося і бачити, і чути війну, і ховатися від неї. У підвал ми не залазили, сиділи в маленькій спальні й молилися, бо свистіло й одразу вибухало – хоч би не на будинок влучило. Адже ми саме живемо на краю селища, де розмежування території. Мій будинок від обстрілів не постраждав, а ось у зятя згорів будинок. Просто в нас на очах до нього влучив снаряд і згорів двоповерховий будинок.

Діти поїхали, залишивши будинки. У Костянтинівці вони орендували квартиру – три сім’ї, де в кожній по двоє дітей. Потім трішки роз’їхалися. Прожили вони там майже чотири роки, а потім почали повертатися додому.

На тому боці лінії розмежування залишилися родичі. Був онук, якого ми не бачили півтора року або навіть більше, але зараз він сюди переїхав. Моя сестра там залишилася.

Зараз не стріляють, але якийсь грім недавно був. Таке просвистіло, прогриміло, а ти думаєш зовсім про інше. Ми вже не звертаємо на це уваги.

Не можу сказати, що ми відчуваємо себе в безпеці, тому що нікуди не можемо піти, як раніше, наприклад, за грибами.

Мрію, щоб у дітей все було нормально й у нас була тиша, щоб ми були спокійні й могли кудись поїхати, не замислюючись, пропустять нас чи ні. Зараз же транспорту немає в селищі. Ми далеко від центру живемо, і туди треба довго йти пішки.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/