Історії, які ви нам довірили
Віктор Павлович, як багато мирних жителів Донбасу, ховався в льоху від обстрілів. Але його укриття було не надто надійним.
Вдома я був, коли почалася війна. Блокпост у нас в Макарові був, там стріляли. Снаряди летіли, вибухали й туди на гору, й сюди на блокпост. Я в погребі сидів. Прямо через город, через мій будинок летіло все. Тільки чуєш свист – і ось вже летить. Я в льох сховався, і снаряд впав від мене в 14 метрах, осколки падали по городу.
Льох-то у мене на поверхні, тільки зверху забетонований, засипаний великим бугром піску. Я говорю сусідам: якщо поруч впаде, нічого, а якщо потрапить прямий, тут нас і поховають, бо льох не витримає, завалиться на нас... Сиділи там часто. Ні світла не було, ні газу.
Діти роз'їхалися, тому що внук, коли тут бомбили, боявся. Щойно стрілянина – відразу починав боятися та плакати. Дочка поїхала з онуком. Син поїхав. А я залишився тут.
Треба жити, все одно як не є, а треба жити. На риболовлю їжджу, на полювання ходжу. Вдома займаюся, город саджаю.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
