Смутно пам'ятаю перший день війни. Швидше за все, я перебував тоді в центрі Донецька. Я вчився в університеті, потім гуляв містом. Через пару днів, після початку бойових дій в аеропорті в наш район прилітали великокаліберні патрони, які могли і вікно розбити. Кілька днів ми просиділи вдома, а потім поїхали до Авдіївки. По-моєму, відтоді я туди не повертався, тільки батьки.

Спочатку ми втекли в будинок в селі в Сумській області, який нам дістався від прадідусів. Ми прожили кілька місяців там, і я поїхав до Києва на навчання. Батьки кілька місяців ще там залишалися, а потім теж знайшли роботу у великому місті й переїхали туди.

Повертатися до Донецька я не бачу сенсу, тому що навіть якщо там буде безпечно, то медицини, кафе, магазинів, доступності різних речей не буде. Я не бачу сенсу в поверненні, хоч у мене там є своя квартира. Можливість користуватися благами цивілізації важливіше, ніж просто своє житло.