Село дуже бомбили. Коїлось справжнє страхіття. Школу розбили, лікарню розбили, будинки стояли зруйновані. З першого дня не працювали магазини. Я не могла купити ліки, бо аптеки також закрились. Потужні вибухи я чула щодня і щоночі. Хата дрижала постійно. 

Я з чоловіком виїхала до Черкаської області, бо мені потрібно було в лікарню. Страх обстрілів нас не залишає і досі. Забути все це неможливо. Зараз ми чекаємо миру, щоб всі були живі, щоб наших дітей не вбивали. Хочемо повернутись до рідної домівки. Віримо в перемогу України.