Я жила в Костянтинівці. У перший день війни вела дитину до школи. Ніколи не думала, що цього дня станеться найгірше. Старша донька навчалась в Харкові. Я дуже за неї хвилювалась, бо там вже тривали масовані обстріли. Згодом доньку вдалось евакувати до Костянтинівки. 

У місті були закриті магазини та аптеки. Не було води та газу. Через декілька місяців ситуація стабілізувалась. Ми перебували вдома весь час. Але все ж таки довелось вивезти дітей, щоб врятувати. 

Зараз ми живемо в Черкаській області. Я дуже хочу додому. Мій батько залишається в Костянтинівці. Планую його вивозити. Сподіваюсь тільки на мир.