Війна – це випробування, страх за життя близьких людей. Це дуже страшно…

У 2014-му ми виїжджали тимчасово, я працювала на станції. І ось почалися перші вибухи, не постріли, а саме вибухи в місті. Вперше через два тижні я їздила за онукою в Бахмут. Ми там трішечки побули в родичів і повернулися.

Це було в жовтні чи листопаді 2014 року. Стався перший вибух біля нашого будинку.

Це було жахливо. Ми з онучкою лягли відпочивати, їй було 4,5 роки. І ось лягли, читаю казку. У цей час в іншій кімнаті, не знаю, що це було, але щось страшне. Ми вже знали, що відбувається. Уперше, коли влучили поруч із нашим будинком.

Пам’ятаю обстріл і цей довгий день, коли відключили газову трубу. Не було світла, газу, води. Я працювала на станції. Дочка теж по змінах працювала разом зі мною. Сусіди біля будинку зробили тимчасову піч, треба було щось приготувати. Ці вибухи постійно...

У наш будинок у 2014-му влучили три або чотири рази.

Фундамент будинку [був пошкоджений] вперше, коли був вибух божевільний, тоді посипалося скло. Потім великі вибухи. Це було страшно.

Коли з онукою знаходилася, дочка говорила: «Мам, страшно в будинку залишатися, ідіть до школи, у підвал». У нас недалеко школа, і ми пішли. У цей момент розірвалося поруч із нашим будинком, біля під’їзду. Це було жахливо. На власні очі бачили ці вибухи всі.

Коли влучили вдруге, згадую... У нашому будинку бомбосховище внизу. Воно, звичайно, не дуже влаштоване, але можна було там сховатися. Я живу у восьмому під’їзді, а з першого під’їзду чоловік із дружиною прийшли. Він був закривавлений, видно було, що влучило щось зі скла, коли летіло, і його порізало.

Це страшно! Я розповідаю, а в мене всередині все перевертається.

Коли ми повернулися з Бахмута, тут вже сиділи до лютого 2015 року. У лютому тут постійно, щодня конкретно стріляли. 21 чи 22 лютого мені довелося ще раз взяти без змісту [відпустку] вже на місяць, я їхала з онучкою в Нову Каховку Херсонської області. Там моя рідна тітка живе, вона сказала: «Ти що, жартуєш? Як так можна з дитиною чинити?» Довелося взяти внучку і виїхати до тітки. Дочка залишалася тут.

Доставка продуктів харчування [у той час] критично зменшилася. Пригадую, як ми бігали за хлібом. Якщо я не могла добігти, то сусіди ходили.

Газову трубу швидко відремонтували, і газ, слава Богу, налагодили. Світло в нас теж налагоджували. У нас взагалі люди, які працювали на станції, відважні. Вони в будь-яку мить могли йти під кулі, щоб тільки наше місто забезпечити електрикою, газом, водою. Це подвиг людей!

Усе, пов’язане з війною, дуже позначилося на здоров’ї. І не тільки на моєму, але і на здоров’я дитини. Дуже довго, навіть коли ми поїхали в Нову Каховку, не могли звикнути, нормально спати.

На нервовому ґрунті, коли приїхали до Нової Каховки, я різко злягла.

Через півмісяця потрапила на операційний стіл. Вирізали щитоподібну залозу, тому що в мене знайшли злоякісну пухлину. Потім десять місяців я мукала, голосу не було після операції. Це все позначилося жахливо на нашому здоров’ї. І не тільки в нашій родині, у всього міста.

Але я по життю оптиміст. Був би в мене інший характер, не знаю, як би вижила в цій ситуації. Стою, тримаюся, сім’ю бережу. І вірю, що вийду із цього становища! У мене великі надії, що колись усе скінчиться...

Потрібно бути оптимістом, сильним і сміливим.

Я б навіть сказала, бути добрими до людей, які живуть поруч. Повага має бути присутньою завжди й у всьому. Розуміння, що ми всі різні. Потрібно бути свого роду дипломатом по життю. Спробувати і тут допомогти, і там допомогти, і тут не відмовити.

Першу допомогу нам надав Рінат Ахметов.

Вона дуже допомогла нашому місту й моїй родині. У мене дочка – мама-одиначка. Я вже була пенсіонерка, але ще працювала. У 2017 році я за станом здоров’я пішла з роботи і вже була вдома. І це величезна допомога була нашій сім’ї. Є люди, які живуть поруч, у яких мінімальна пенсія. Як важко прожити на ці копійки! І якби не було цієї допомоги продуктової, не знаю, як би люди вижили. Я згадую очі людей, які отримували продуктові набори. Це було для них, як повітря. Я розумію, що багато хто б не дожив... Тому допомога була, повторюся, як повітря, потрібна людям.