Я на пенсії, проживала в Оріхові. Я вдова, чоловік помер. Коли бомбити почали, тоді вирішила виїжджати до сина в Запоріжжя. 

Важко було покинути свій дім, де прожила все життя. Мене син машиною вивіз. Я трошки зібралася, він приїхав, погрузилися та й поїхали. Тут син допомагає. У мене все є, що потрібно. Але і зараз постійно плачу, бо додому дуже хочу.

Я ніколи не могла подумати, що може початися така велика війна. Це мене шокувало. Та ще й з росіянами - для мене це не зрозуміло.

Мені якби скоріше вона закінчилася. Не хочеться на старість жити не у себе вдома.