Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ніна Іванівна Шиян

«Після артобстрілу у доні кілька часів була істерика»

переглядів: 1039

Народилася і живу в селі Миколаївка 27 січня 1948 року. Я патріот своєї держави і вважаю, що ті негаразди, які є в нашій країні, треба вирішувати всім разом і водночас кожній людині окремо. Зміни в країні повинні розпочатися перш за все із самого себе!

Серпень 2014 року – перший обстріл нашого села з боку міста  Докучаєвська. Мій старший син і невістка відправили мене з онучками Ангеліною (на той момент студенткою четвертого курсу Донецького національного медичного університету), і Дар’єю (ученицею восьмого класу Миколаївської ЗОШ) до молодшого сина Романа, який мешкав у Харківській області. Старша онука перевелася до медичного університету в м. Дніпро. Як їй було складно та боляче покидати рідний Донецьк і вже ставший рідним університет, друзів і хлопця, знає тільки вона!

Як було складно молодшій Даші адаптуватися до нової школи в селі  Лукащівка, знаю і я, тому що весь час була поряд із нею і якомога підтримувала її. Потім ще була школа в місті Краснограді Харківської області. Так, Даша адаптувалася, у неї з’явилося багато нових друзів, але вона дуже переживала за своїх батьків, які залишилися вдома, в рідній Миколаївці.

Побувши у молодшого сина деякий час, ми вимушені були повернутися в рідне село, а у Даші знов нова школа – місто Волноваха (на той момент її залишили жити у бабусі і дідуся у Волновасі), і знову дитині-підлітку треба адаптуватися до нової школи! Як же вона плакала і просилася повернутися в свою рідну школу, в село Миколаївку!

Але на той момент, зима – весна 2015 року, було неможливо перевести дитину до рідної школи, тому що в селі було дуже неспокійно, і ми, дорослі, не могли ризикувати життям нашої Дашеньки.

А на початку червня 2016 року в селі було вже більш-менш спокійно.

Війна прийшла і в наш дім. Артснаряд потрапив до нас в садочок, приблизно 10 метрів від будинку, і сусідам через дорогу – в кут будинку. У той вечір наша Дар’я була на дискотеці в селі Миколаївка, вона встигла зайти до будинку приблизно за  хвилинку до початку артобстрілу. А коли почали сипатися вікна в нашому будинку, знаходилася вже в своїй кімнаті та майже вилетіла в коридор.

Треба було бачити очі нашої дитини. У неї просто була істерика – вона ридала, проклинала війну, всіх, хто її почав і поступив як зрадник рідної України.

Зараз наші діти – Даша й Ангеліна – живуть у прекрасному українському місті Дніпро. Ангеліна працює лікарем-інтерном, а Даша навчається в педагогічному коледжі. Наші діти в безпеці. У дітей, дякуючи Богові, все добре. Вони патріоти своєї країни завдяки дорослим нашої родини. А ми молимося за них, за свою країну і сподіваємося, що війна скоро скінчиться і наша Україна стане квітучою європейською державою.

Велика подяка гуманітарному Фонду Ріната Ахметова «Поможем» і особисто Рінату Леонідовичу Ахметову, що він не забуває про людей, які опинилися в складній життєвій ситуації. Без вашої допомоги нам, пенсіонерам, дуже було б складно вижити!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Миколаївка 2014 2015 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій