Людмила Олександрівна згадує, які біди принесла війна до її селища. Молодь роз'їжджалася у пошуках роботи, а пенсіонерам допомогли вижити благодійні організації.

Це було 22 січня 2015 року. Стріляли сильно, у нас будинки тремтіли. Снаряди падали і з одного, і з іншого боку будинку. Мабуть, холості були, а так і дома вже не було б.

Часто сиділи без світла, без газу, грубку топили. Коли світла не було, насос на свердловині не працював, то ми воду брали у колодязі. Як війна почалася, електрички перестали ходити. Раніше люди електричками їздили на роботу до Костянтинівки та Ясинуватої, а тут залишилися без роботи. Тоді багато хто і виїхав. Електричка почала ходити в 2020 році.

Я з початком війни вже не працювала, була на пенсії, отримувала допомогу від різних організацій: Червоного Хреста, ACTED, Норвезького фонду [NRC], Ріната Ахметова. Всі мені дуже добре допомагали, я всім вдячна.

Мрію, щоб війна швидше закінчилася, щоб було мирно та вільно, і про погане не думати.