Ганна Миколаївна пам'ятає, як із завмиранням рахувала секунди після запуску снаряда. І як боялася, коли горіли дроти. Вона нікому не бажає таке побачити і мріє, щоб живий був її син і всі сини інших матерів.

Початок війни – це коли чуєш, як вилетів снаряд, сидиш і рахуєш до шести. А на сьомій секунді він розірвався у дворі, і це було страшно! Хто не вірить у цю війну, той не знає того, що ми пережили у Новотроїцькому.

У нас горіли будинки та дроти, коли потрапило до високовольтної лінії. Коли палає високовольтна лінія, це дуже страшно. Провід падає на інший дріт і замикає. Іскри, вогонь… жах! І як його зупинити?

В моєму будинку тільки шибки вилетіли у веранді, зрізало горіх снарядом, як пилкою, за секунду. Дерево врятувало кухню сусідську, а ось мого сусіда вбило. Це дуже страшно, не дай Боже таке пережити. Особливо дітей наших шкода.

Я мрію, щоб мій син був живий, щоб усі хлопці, що сидять у траншеях, залишилися живими. Хочу, щоби закінчилася війна і не було її ніколи.