Жуков Ілля, Великодальницький ліцей № 2 Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Парубіна Людмила Анатоліївна

"1000 днів війни. Мій шлях"

На початку війни переді мною постало складне рішення: виїхати за кордон чи залишитися в Україні. Як хлопець непризовного віку, я мав можливість евакуюватися, але всередині мене щось турбувало, не давало спокою. Моя родина залишалася тут, і думка про те, щоб покинути їх у такий важкий час, роздирала мене зсередини. Я не міг просто зібрати речі й залишити все, що люблю.

У той час, коли багато хто тікав, я вирішив залишитися. Бачив, як мої знайомі залишали свої домівки та виїжджали, і це було дуже непросто.

Особливо важко було усвідомлювати, що багато моїх друзів виїхали за кордон, і тепер ми не зможемо зустрічатися особисто, а лише спілкуватися по телефону. Усі ці події змусили мене глибше замислитися. Я зрозумів, що не можу залишатися осторонь, коли навколо стільки болю, але й водночас стільки мужності та людяності. Саме це надихнуло мене зробити такий вибір – бути поруч зі своєю родиною і допомагати тим, хто залишився.

1000 днів війни змінили мене. Відчув, як буває важко і сумно в житті, коли не можеш думати ні про що, крім війни та її жаху. Настав момент дорослішати та приймати більше рішень самостійно.

Наприклад, проблеми стосовно майбутньої освіти та особистого життя. Я завжди мріяв стати програмістом і створювати інноваційні рішення, які можуть змінити світ на краще. Війна вплинула на цю мрію: через постійні відключення світла та інтернету важко приділяти час навчанню та практиці. Але навіть у ці важкі часи намагаюся продовжувати вчитися, використовувати будь-яку можливість для розвитку навичок програмування. Кожен пройдений урок чи завершений проєкт стає кроком до моєї мети. Війна навчила мене бути витривалим і не опускати руки, навіть коли здається, що всі шанси проти мене.

Кожен момент став більш цінним. Через рік війни мій рідний брат переїхав у квартиру зі своєю невісткою. Мені було тяжко. Двохповерховий будинок став зовсім пустим.

Я пам'ятаю наші взаємини, коли був маленьким, часто сварилися і дуже мало спілкувалися. Зараз ціную кожну хвилину розмови з ним і завжди намагаюся підбадьорити його, тому що йому теж дуже складно жити в цьому новому світі.

Попри всі труднощі, більше не боюся майбутнього.

Зрозумів, що залишився в Україні не дарма. Ці 1000 днів були випробуванням, але вони зробили мене сильнішим і показали, за що я борюся: за свою родину, своє та наше спільне майбутнє. Головне, щоб якнайшвидше закінчилася війна та настав мир.