Валерія - двічі переселенка. Ще у 2014 році вона дізналася, що таке війна. Тоді вона й подумати не могла, що, переїжджаючи до Маріуполя, зіткнеться з обстрілами. 

Я виїхала з Макіївки у 2014 році. У 2022-му мене знову застала війна.  О шостій ранку мене розбудили та терміново зібрали на роботі по тривозі. Ректор повідомив, що почалася війна. Я працювала поліцейською в університеті. Син того дня поїхав на роботу, щоб допомогти сховати обладнання університету.

Потрібно було вивезти понад триста курсантів. 

Перші години війни ми провели в укритті під артобстрілом, поки не стало безпечніше. Близько п’ятої вечора чоловік разом із сином вирушили до Кривого Рогу, де розташовувався наш підрозділ університету. Я залишалася в Маріуполі як викладач. Близько дев’ятої вечора артобстріл посилився. Ми з колегами та курсантами вирушили колоною: це були і автобуси, і особистий транспорт університету – понад п’ятдесят автівок. 

Дорога до Кривого Рогу тривала близько чотирнадцяти годин, і лише під ранок ми, нарешті, прибули.

Незважаючи на страх і хаос, переїзд пройшов без значних труднощів. Було декілька блокпостів, де поліцейські перевіряли колону, але наш керівник попереджав про рух, особливо коли серед нас були діти. Найбільше вражало те, що навіть покидаючи свій дім вдруге, я взяла лише найнеобхідніше, сподіваючись, що зможу повернутися.

У Кривому Розі люди приносили речі, продукти харчування, одяг, і спортивний зал університету перетворився на великий склад допомоги. 

Відчуття турботи від незнайомих людей давало надію і сили.

Але війна залишила слід і на родині. Дитині було важко адаптуватися до нової школи, бо психологічної підтримки майже не було. Проте з часом усе ставало організованим, нервового стану у нас вже не було. Я звикла до війни, навчилась швидко переселятися з однієї квартири до іншої, з одного міста до іншого, познайомилася з різними містами України.

Зараз я сподіваюсь на перемогу і повернення до Маріуполя, Донецька, своєї Макіївки. За час війни мені вдалося захистити дисертацію, і життя не зупиняється. Дитина навчається, ми йдемо далі, незважаючи на перешкоди, і віримо, що все буде добре.