Я була вдома і не могла до кінця повірити в те, що відбувається. Перша ніч минула без сну. Я постійно дивилась новини, прислухалась до кожного звуку. Було дуже тривожно і страшно від невідомості.

Жити в окупації було дуже важко морально. Два місяці я відчувала постійний страх, напругу, розуміла, що не контролюю своє життя. Найбільше шокував сам факт війни, що в наш час гинуть мирні люди і діти.

Світла і газу не було, але вода і їжа були, тому що я жила в своєму будинку і мала город.

Коли стало небезпечно, я виїжджала з чоловіком на своїй машині. Було дуже страшно, на блокпостах перевіряли документи і телефони, ставили багато запитань і не хотіли відпускати.

Спочатку я була в Полтаві, а після звільнення повернулася додому. Найбільше хочу, щоб війна якнайшвидше закінчилася і настав мир.