Війна принесла зміни в кожну родину нашої країни. Для нас однією з найважчих змін стала необхідність залишити власну домівку. Місце, де раніше почувалися в безпеці, довелося покинути, не знаючи, чи зможемо колись повернутися.

Про початок повномасштабної війни ми дізналися вранці на роботі. Саме тоді прийшло усвідомлення, що все це дійсно відбувається з нами і наше життя вже не буде таким, як раніше.

Дитині я сказала правду - почалася війна. Але на той момент вона ще не могла повністю зрозуміти, що це означає і наскільки сильно все зміниться.

Найстрашнішим став момент, коли довелося залишати дім. Ти зачиняєш двері, їдеш і не знаєш, чи побачиш це місце знову. Не знаєш, що станеться з твоїм житлом і коли зможеш повернутися.

Пережите сильно вплинуло на дітей. Моя дитина стала боятися темряви та гучних звуків, стала більш замкнутою і нервовою. В онуки з'явилися проблеми з мовленням, вона почала заїкатися.

Ми намагаємося допомагати їм тим, що можемо дати зараз - більше розмовляємо, підтримуємо і приділяємо якомога більше уваги.

З гострою нестачею їжі чи інших необхідних речей переважно не стикалися, оскільки весь цей час працюємо. Однак труднощі були під час нашого першого виїзду до села в Київській області.

Найважче у всьому цьому - жити без колишнього відчуття впевненості. Війна навчила нас, що одного дня можна просто зачинити двері власного дому і не знати, чи зможеш колись відчинити їх знову.