Війна змінила наше ставлення до життя. Змінилися пріоритети, цінності, розуміння того, що насправді важливо. Зараз ми просто намагаємося вистояти і пережити цей складний період як для України, так і для нашої родини.

У перший день війни ми були вдома і спали. Близько шостої ранку нас розбудив дзвінок родичів. А потім ми вже на власні очі побачили з вікна дим, пожежі та вертольоти. Стало зрозуміло, що це відбувається насправді.

Дитина дізналася про початок війни разом зі мною. Ми обидві були дуже налякані і не розуміли, що робити далі.

Одного найстрашнішого дня назвати неможливо - їх було надто багато. Початок війни, загибель людей, обстріли зовсім поруч, окупація, життя без води, світла і тепла. До всього цього додалася ще й втрата нашого домашнього улюбленця. Кожна з цих подій залишила свій слід.

Особливо сильно пережите позначилося на дитині. Вона зараз у підлітковому віці, стала дуже замкнутою, майже не хоче зі мною спілкуватися, втратила інтерес до багатьох речей і стала пасивною. Мені важко бачити такі зміни і розуміти, скільки всього їй довелося пережити.

Під час окупації ми зіткнулися і з нестачею найнеобхіднішого. Тривалий час не було води, особливо важко стало наприкінці окупації та в перший період після деокупації. Не вистачало необхідних мені медикаментів.

Навіть зараз труднощі не закінчилися. Через значне зростання цін ми не завжди можемо забезпечити дитині повноцінне харчування.

Після всього пережитого ми вже інакше дивимося на звичайні речі. Те, що колись здавалося буденністю - вода, тепло, світло, їжа, спокій удома і можливість просто поговорити зі своєю дитиною - тепер має зовсім іншу цінність.