Діти отримали психологічну травму, бояться гучних звуків, залишатись у темряві. Під час тривог дуже неспокійні. Постійно бояться повторення.

Були в Чернігові. Почали збирати речі. Чоловік працював у Бучі і чудом встиг у перші години виїхати до нас у місто. Приїхав і вивіз нас у підвал, взяли мінімум речей, води і харчів, бо сподівались на 2-3 дні.

Але ми перебували місяць у підвалі, без світла, зв’язку, питної води, майже не мали харчів. Було постійне відчуття обстрілів, не могли повноцінно виходити навіть на свіже повітря.

Розбудила і сказала одягатися, бо на нас напали. Діти одразу почули вибухи і все зрозуміли. Початок війни, бо мозок відмовлявся у це вірити. Я плакала три дні, не їла і не пила, не могла спати. Просто ридала і все.

У мене почались панічні атаки, постійне відчуття тривоги, стала багато плакати. Діти почали бути дуже нервові, відмовляються кудись їхати, щоб не залишити тата. Бояться його втратити через війну.

Нічого у нас не було. Ми їли картоплю з очистками, не мали хліба, чистої води. Бо брали запас на пару днів, а доїхати волонтери до нас не могли, бо ми були відрізані від міста. Сиділи у холодному підвалі без тепла.