У перший день війни я була вдома. Була шокована тим, що відбувається, адже ще зранку планувала везти дитину до школи. Але цього не сталося. Почались обстріли. У місті не вистачало ліків, а моя мама є інсулінозалежною, тому це стало серйозною проблемою.

Після підриву Каховської ГЕС у місті не стало води. 

Я виїжджала з міста, але згодом повернулася, тому що не було роботи. У цей складний час мене підтримують родина та друзі, і саме завдяки їм я тримаюся.

Своє майбутнє я бачу в Україні - вільній країні, без агресора поруч. Я мрію про мир і про те, щоб наші хлопці повернулися додому живими.