Війна застала мене в Нікополі. Того ранку я збиралася на роботу в школу, але перший день війни був страшним і тривожним. Почалися обстріли. Про небезпеку повідомили батьки дітей, і до школи ніхто не прийшов. Все одно я поїхала до школи. 

Після підриву Каховської ГЕС два місяці не було води. Доводилося збирати дощову воду. 

Особливо важко було, коли місто обстрілювали артилерією. Часто зникало світло, були блекаути, доводилося сидіти в бомбосховищі.

Мої квартира та будинок постраждали. За час війни люди в місті згуртувалися, допомагали одне одному, підтримували. Це давало сили триматися.

Зараз чекаю миру. Вірю, що Україна обов’язково буде в ЄС.