Шалупня Данило, 15 років, учень 10 Б класу Чернігіського Обласного Наукового Ліцею, смт. Любеч
Вчитель, що надихнув на написання єсе: Гринь Олена Володимирівна
Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"
Зі самим словом війна в мене завжди негативні асоціації. Війна ніколи не несла добро, вона завжди несла тільки руйнівні наслідки та гибелі багатьох людей. Чому президент росії вирішив, що ми потребуемо його захисту? Так він вдерся в моє життя та житя моїх рідних принісши тільки біль та смуток.
23 лютого я і подумати не міг, що завтра почнеться повномаштабне вторгнення в мою рідну країну. Цей день я добре пам'ятаю, тоді було багато снігу, коли я йшов зі школи, під ногами він рипів. Я зайшов до магазину, купив собі цукерок та радісним пішов додому. Прийшовши додому, повечеряв та сів робити домашню роботу, коли виконав, все склав в портфель на завтра. Так! Я збирався продовжувати спокійно жити та навчатись далі алеж... Ввечері я випив чаю з цукерками, які виявились ну дуже смачними, потім вже пішов спати знаючи, що мені завтра до школи, тому слід й лягти раніше, щоб виспатись.
Ну хтоб міг тільки уявити, що це була моя осттання спокійна ніч.
Настав мій ранок о 6:55, вся моя сім'я прокинулась і як ото нібито нічого і не сталося був просто звичайнісінький ранок. Сіли снідати, ще на той момент не знаючи, що почалась війна, але потім хвилин через 15 моїм батькам починають дзвонити всі хто тільки зміг зі словами, що робити: Почалась ВІЙНА.
Так, тоді ми навіть і не знали, що робити, звичайно першим кроком нашим було ввімкнення новин, де і всі слова підтвердились, ми всі нерозуміли, щож робити, як бути, просто не вірилось, що це відбувається з нами. У всіх людей у містах була паніка всі бігали та скуповували необхідну їжу, розуміючи, що нам просто доведеться виживати, але особисто моя родина, як я пам'ятаю, окрім двух пачок рису та пляшки олію нічого й не встигла купити, магазини вже були пусті, досі не вірю! Але ж іще на той момент ніхто ще не розумів, що коїться та що нас чекає надалі.
Березень місяць це був один з найтяжчих періодів життя моєї сім'ї. В нас тоді не було вже нічого з їжі, крім того що було в льоху, от тоді я зрозумів, що таке війна, і тоді я ж згадував ці цукерки які придбав 23 лютого.
Тоді я відчував безпорадність, чув та бачив як літають літаки та ракети над моєю головою. Тоді моє селище було відрізане від обласного центру, довезти нам ні продукти ні хліб ніхто не міг, бо кляті руські позбавили нас можливості навіть їсти хліб! Так ми сиділи повністю в окупації, зі всіх сторін були російські війська, ми самі собі пекли хліб з того, що в нас залишилось, а потім вже й хліба не було... а як же ж його не вистачало, так я навчився цінувати те, на що ніколи не звертав уваги, сприймав, як належне.
24 лютого це день, який змінив життя кожного українця та всієї країни.
Для мене цей день означав лише одне, що якась людина с психічними проблемами вирішила познущатися над життями ні в чому не винних людей та дітей. Це день болю та смутку, таким я його запам'ятаю назавжди! Найбільше мені шкода тих ні в чому не винних дітей, які нічого поганого не зробили, а просто хотіли мирно жити в своїй країні, яким довелося сидіти в холодних та сирих підвалах, ховаючись від пострілів.
Але ми не залишились без помічними, за нас встав ввесь світ, проти психічно не врівноваженої людини, хоча навіть і людиною назвати його не можна, так вибачте, але це саме нелюд. Збройні сили України рішуче стали захищати землю від цього вторгнення, звичайним людям навіть почали давати автомати просто на вулиці, йти захищати країну. І всі повстали! Повстали, як одне ціле за свою рідну неньку Україну.
Після початку повномаштабної війни моє та життя моєї родини дуже суттєво змінилося, ми почали цінувати кожну хвилину нашого житя проведену разом, тому що ніколи не знаєш що буде завтра і чи прокинемося ми взагалі! Ми стали ще більш дружньо жити, не сваритися із-за якихось дрібниць, а цінувати все, що маємо. Особисто я почав дуже поважати та пишатися тим, що я є українцем, та тим, що я став більш дорослим та мужнім, що я нікуди з родиною не втік, а саме залишився жити в своїй улюбленій країні, так вона для мене найкраща. Я все витримав, ми вистояли, нас не зламали.
Я навіть став глибоко душею розуміти Гімн України та що означать його слова, а значить він: незламність, силу та патріотизм до своєї країни.
Почали тепер запасатися продуктами харчування і не тільки, та ніколи не треба відразу панікувати, бо паніка це найбільший ворог для людини, коли мозок перестає тверезо думати і не знає, як правильно діяти в тій чи іншій ситуації. Але ж ми сильні, ми все витримаєму, той весь їх натиск.
З початком війни мене приголомшило те, як підло можно поступити з правами та самим життям мирних людей. Також я радію спостерігаючи за нашими Збройними силами України, вони не розгубилися, а відразу стали на захист своїй країні, своїх рідних та своїх домівок, яких нажаль багато родин позбулося.
Також те, як самі люди згуртувалися для спільної перемоги, тому що в такий час нам нічого ділити, тому що по перше в нас є спільна мета - відбити цей наступ, зупинити, а по друге разом допомагати всім чим тільки можемо нашим захисникам та й звісно ж всім оточуючим навкруги, бо ми є одна велика родина.
Вразило те, що в кожній області України допомагали навіть під кулями та ракетами, доставляли їжу та ліки тим хто їх найбільше потребував, робили сітки та окопні свічки, ми і досі їх робимо, я особисто робив окопні свічки в надії в як найшвидшу нашу перемогу. І я вірю, що цей день дуже близько.
Мир для мене означає щось більше, чим просто неворогуючі країни. Мир - це коли люди живуть в злагоді та немає війни в цілому світі.
Ті, хто відчув на собі біль від війни, особливо цінують мир - і вже не хочуть за неї розмовляти, але ж нажаль, це реалії нашого сьогодення.
Це й не дивно: тільки на пропагандистських плакатах війна може виглядати красиво та героїчно. Реалії війни це біль, страждання та смерть. Тому мир для людей значить дуже багато. Мир на землі означає можливість жити повним життям, працювати і не боятися за своє та життя, життя своїх близьких. Тому мир - це найцінніше, що тільки може бути.
Навіть зараз, пишучи про це, в мене пролунала повітряна тривога, але я не збираюсь нікуди йти, нас ніколи не зламати та не залякати, я хочу щоб ввесь світ та майбутнє покоління знайшли цей текст та знали правду, відчули разом зі мною той біль та смуток, нерозуміння того, як жити далі, як взагалі планувати своє життя, своє майбутнє, що буде з країною далі?
В результаті моєї розповіді я думаю кожен зміг звону ж таки винести урок, як не треба робити та як цінувати те що ти маєш сьогодні, так тільки сьогодні, бо ми незнаємо, яке воно в нас завтра і чи настане воно для всіх нас. Потрібно жити і радіти кожному дню, сонечку, дощику, жовтому листю на деревах, тиші, яка в мене зараз є. Не засмучуватись, якщо щось не виходить, а спробувати ще раз і ще раз, це не головне в теперішньому нашому житті, яке нас навчило, що саме зараз найважливіше просто вижити. За ці декілька місяців війни я став дорослішим, як в моїй голові так і в самому мені все змінилося. Тому давайте цінувати своє та життя інших людей, а ще об'єднаймося, за для нашої спільної перемоги.
.png "Імена")
