Мешкаю в Лебедині. Мені 61 рік. В мене немає дітей, онуків - тільки сестра, і все. Я інвалід. Впала і майже весь час знаходилася в лікарні. Ми вікна завішували в палаті.
Перший день війни не пам’ятаю. Тільки побачила у вікно, як їдуть машини, танки, солдати з автоматами - от це і все, що я бачила.
Важко було нервово: нерви здавали. Дуже було страшно, ми сиділи з сусідкою в коридорі. Молилися, щоб все пройшло скоріше.
Я була б рада, щоб війна хоч сьогодні закінчилася. Хочеться спокою, миру. Щоб всі жили спокійно, щоб діти були вдома, щоб діти не воювали і не гинули.
Я хочу, щоб було мирне небо над головою, щоб закінчилася війна, був спокій і якась стабільність, щоб нормально хоч дожити.
