Смирнова Аліса, 9 клас, Кременчуцький ліцей №5 імені Т.Г.Шевченка Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Заплішко Ольга Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Кожен день у ці 1000 днів мав запах пороху та гіркоти втрат. Увесь цей час став випробуванням не лише для країни, але й для всіх, хто проживає в ній. Для мене це був час випробувань з переосмисленням багатьох речей. Мій перший день війни був сповнений невіри та шоку. Я ніяк не могла уявити, що це станеться з нами. З початком війни я подорослішала морально, почала цінувати життя до війни, нашу неньку – Україну, коли всі жили мирно.

Після великого теракту у ТЦ «Амстор» у нашому місті, виїхала за кордон. Коли почула цей вибух, серце стиснулося від страху.

Не могла повірити, що це відбувається зараз за вікном у моєму місті. Кожен вибух лунав у моїй душі, залишаючи глибокі шрами. Коли приїхала до Німеччини, там і почалася моя історія. Я почала ходити в німецьку гімназію. Однак не все було так просто під час навчання в Німеччині. На жаль, деякі вчителі не проявляли розуміння до моєї ситуації. Вони не враховували мовний бар’єр, який перший час був для мене великою проблемою. Коли я просила скористатися перекладачем, у відповідь отримувала: «Це твої проблеми, що ти не можеш упоратися без перекладача, у Німеччині інші правила». Такі ситуації лише посилювали відчуття відчуженості, ніби війна – це щось далеко, що не має впливати на навчальний процес.

Одного разу вчитель взагалі запитав у учнів класу: «Що вони у нас роблять?». Ще були суперечки з деякими однокласниками, які підтримували ворога і казали, що вони все правильно роблять.

Після тривалого перебування в Німеччині я повернулася додому, до України, з почуттям полегшення та радості. Хоча життя за кордоном було цікавим досвідом, але ніщо не може зрівнятися з відчуттям рідної землі та близькості сім’ї.

Я вдячна нашим військовим, які кожен день жертвують своїм життям заради нашого майбутнього.

Війна в Україні стала уроком для всього світу. Вона показала, що свобода – це не лише право, а й боротьба, яку потрібно захищати кожен день. Незважаючи на всі труднощі, важливо не забувати про надію, яка не дає впасти духом. У ці темні часи я навчилася вірити – вірити в силу духу нашого народу і в майбутнє, де більше не буде місця для війни, де кожна дитина заслуговує на мирне та безпечне життя.