Шевцова Альбіна, 17 років, учениця ДПТНЗ «Царичанський аграрний професійний ліцей», здобувачка освіти ІІ курсу, групи М-46

Вчитель, що надихнув на написання есе: Киприч Наталія Анатоліївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Зараз війна… Кожен з нас відчуває її всім тілом і розумом… Звісно хотілося б вірити, що кожен із нас її відчуває, бо є різні люди…

З самого початку майже з кожної родини пішли на війну близькі нам люди: в кого батько, в кого брат та навіть сестра. Матері віддавали синів на війну не знаючи чи повернуться вони живими. Вже 218 днів триває ця страшна війна, багато загиблих, є ті хто втратили домівку та не знають куди їм подітись, є ті хто втратили сім'ї...

Наші ЗСУ, наші бійці мужньо захищають кожне місто, кожну родину, нашу землю, нашу Україну, віддаючи свої життя за мир та незалежність.

Можливо я пишу не по стандартах есе, але від душі і на емоціях… бо до кінця ще не усвідомлюю масштаби всього того, що «твориться» в нашій країні.

Мій брат ще до початку війни відслужив у армії, а коли почалася війна – його мобілізували. Я, мама та сестра дуже сумуємо та хвилюємось за нього. Просимо Бога, щоб він повернувся додому живим та не ушкодженим.

Багато знайомих нашої сім'ї пішли на війну добровольцями, вони хотіли захищати нас, наші землі, деякі, нажаль, вже не повернулись, вони завжди будуть жити в наших серцях, вони герої. Деякі повернулися без кінцівок та в тяжкому психологічному стані. З кожним днем війни, нам здається, що кращих часів вже не буде, але як кажуть: після темної смужки завжди йде світла.

Я оптимістка: вірю, надіюсь, ні просто знаю, що скоро все закінчиться, і кожен зможе повернутися в рідний дім, відбудовувати те що знищили, понівечили, зруйнували (не знаю, якими словами описати величезні матеріальні та духовні втрати людей) «орки», нелюди… Нарешті зможуть з’єднатись сім'ї, яких війна розкидала по всій Україні та всьому світу, будуть належно поховані ті хто полягли на цьому полі бою, саме на цьому величезному полі бою…

Тема даного есе звісно величезна та глобальна.

Багато хочеться висловитись, але не можу підібрати слів… сама собі не вірю, що живу в війні і про таке пишу. Прабабуся нам розповідала про війну, а я не могла збагнути всього того про що розповідала вона. А нині: мама схудла, змарніла і постаріла…

Взагалі хотілось щось виграти в цьому конкурсі, але і участь - то теж добре.

Боже, бережи нас і УКРАЇНУ!!!