До війни моя сім’я щасливо жила у Сєвєродонецьку. У нас була своя квартира і все в квартирі. Тепер все змінилось. У мене не стало роботи, бо завод зупинили. Мій чоловік і один із синів служать у ЗСУ, ще один син – у поліції. І ми з донькою дуже за них хвилюємось.

Наш будинок палав, і ми не знаємо, де поділись дві наші кішки. Це нас дуже засмучує. В середині березня нам із донькою й татом довелось евакуюватися. Виїхали до Хмельницького. Тут ми у відносній безпеці, але у дитини немає друзів і улюблених домашніх тварин, якихось звичних особистих речей. Ми не знаємо, коли зможемо повернутись додому і побачити своїх рідних чоловіків.