Мені сорок років. Жила з батьками в селі Новоіванівка Запорізької області. 

Другого березня зникло світло. Води також не стало, бо водонапірна башта не працювала. Бойові дії дійшли до нас 23 квітня. Після першого ж прильоту в нашому будинку вилетіли вікна і двері, був пошкоджений дах. Багато снарядів летіло. Ми сиділи в підвалі. 

У нашому селі немає магазинів. Треба було їздити по продукти за п’ять кілометрів. Ми замовляли тим людям, які мали транспорт – вони купували й привозили. Потім у пусті будинки заселилися наші військові. Вони допомагали нам. Давали воду й продукти. 

Коли ми виїхали, то було тяжко в матеріальному плані. Потрібно було зняти житло. Батьки три місяці не отримували пенсію, поки їм оформлювали картки. 

Зрештою, все налагодилося. Знайшли квартиру. Я влаштувалася на роботу. Дякуємо волонтерам, які дуже допомогли нам. 

Віримо, що окупанти не захоплять Запоріжжя, і нам не доведеться їхати далі. Після закінчення війни повернемося додому. Ми переможемо – і все буде добре.