Ми зі Снігурівського району, мені 67 років. Зранку почули, що обстріли почались, а через декілька днів із Каховки пішли колони.

Більше місяця були вдома. Світла, води не було, тому вирішили виїхати. Було вже п’ять блокпостів. Ми ще пробралися - нас випустили, потім вже нікого не впускали ні випускали. 

Виїжджали в свою Миколаївську область, місто Первомайськ - було там спокійніше. Нас у Первомайську гарно прийняли, люди допомагали. Дуже було приємно, як дізналися, що нас звільнили і ми можемо повернутися додому.

Навесні у себе посадили город, а повернулися додому через вісім місяців - як нас звільнили. Важко було. Осінь, а не було дрів, вугілля. Повернулися в нікуди. 

Дружина хворіє, тиск, погано ногами ходить. З опаленням проблеми, і на даний момент немає де придбати дрова і вугілля. Так виживаємо.

Усі на нервах, усі переживають, як нам бути. А як же хлопцям в окопах в таку погоду! Ми - в теплі, в добрі, а хлопцям - проблеми.

Ми постійно мріємо, що настане мир, і все буде добре. Наша Україна буде нашою Україною, наша земля буде нашою землею, все відбудується і все налагодиться.