З першого дня Харків почали обстрілювати, це було жахливо! Ми з сестрою і нашими дітьми просиділи в підвалі сімнадцять днів. А потім у сховище влучив снаряд, і нам довелось тікати з міста.

Сіли в перший-ліпший потяг, і поїхали. Дорогою попали під обстріл. Дай, Боже, здоров’я машиністу, який ховав наш потяг між товарняками, щоб вберегти пасажирів. Їхали довго, було дуже важко з дітьми, у нас не було ні їжі, ні води.

Після всіх пережитих жахів діти потребують психологічної допомоги. Мій одинадцятирічний син ночами кричить і плаче.

Під обстрілом машиніст ховав наш пасажирський поїзд між товарняками