Я та моя родина із Херсона. Ранок почався з вибухів та жахливих новин по телебаченню. Ми не знали, що робити. Я зібрала тривожний рюкзачок. Здригалися від кожних гучних звуків, особливо дитина. Наступного дня почала шукати бомбосховище.
1 березня наш Херсон окупували. Наступні три тижні спали в бомбосховищі. Вранці підіймалися по черзі у квартиру, що привести себе до ладу.
Під час окупації продуктів майже не було, стоїш у великій черзі, та не знаєш, навіть, за чим. Продуктів майже не було. Можна було купити літр молока. Ковбаса - це делікатес, за скажені гроші. Через те, що ночували у бомбосховищі, то це постійний пил та бруд. Важко та страшно. Але найголовніше - це страх за власне життя!!
Окупанти по місту їздять на танках та БТР. Ввечері їздили по вулицях та світять ліхтарями у вікна.
З родиною переїхали під час окупації в Одесу. Виїжджали за допомогою волонтерів, бо власного транспорту немає. Вразила відкритість та щирість людей, які допомагають - це у самісеньке серце. До війни працювала керівником відділу постачання у дистрибуторській компанії.Наразі опановую новий фах - логістичну діяльність.
