2015 року під час обстрілу мого 11-річного сина Данила вибуховою хвилею викинуло з п'ятого поверху будинку.
Він був тоді на балконі, речі знімав. Від удару в нього тріснув череп, син вижив просто дивом.
Ми його відразу швидкою допомогою привезли в місто Курахове. Ми чекали чотири години, а потім лікар вийшов і сказав, що в дитини шансів немає. У нас була істерика…
Ходити й навіть розмовляти Данилові довелося вчитися заново. Він дуже довго лікувався в нейрохірургічному відділенні. У нього є порушення функцій руки та ноги. Ще він не вимовляє всі букви та слова. І щодня змушений терпіти біль. Але мріє, що скоро, як його ровесники, зможе вести активний спосіб життя. Хоче гуляти та грати у футбол.
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
