Мені 30 років, проживаємо в Снігурівці. Ми з чоловіком і дітьми виїжджали, щоб не бути в окупації. У нас росіяни забрали і вантажну машину, і легкову. Зараз ми вже повернулися додому. 

У нас спочатку зникло світло, з-за цього не було води. Коли окупанти зайшли, вони не дозволяли завозити нашу гуманітарну допомогу. Ми-то виїхали, а наші рідні залишилися. То вони їздили в Херсон і там скуплялися. 

Кількість смертей найбільше шокувала. Були регулярні прильоти - вбивало людей осколками, а були і самогубства, бо люди не витримували. Було і таке.

Ми виїжджали колоною з восьми машин. Вішали білу тканину, писали "ДІТИ". Виїжджали через поля, тому що були підірвані мости. Напряму не могли виїхати. На кожному блокпості ретельно перевіряли чоловіків. Роздягали, дивилися на тату, дивилися, чи немає синців. Речі в нашій колоні сильно не передивлялися. Може, тому що багато дітей у нас було. Під автоматами, під кулеметами страшно, звісно, було.