Мені 60 років, я зі Снігурівки. В мене є чоловік і син.

Перший день війни я вже не дуже пам’ятаю. Мабуть син зателефонував і сказав, що війна. 

Шокували постійні вибухи. Поруч з моїм будинком - школа. В неї попадали, а мені балкон розбили. Страшно було.

Води не було. Магазини зачинилися, бо там нічого не було. Ми ж в окупації скільки місяців прожили.

Син виїхав, а ми з чоловіком тут постійно були. Я хвора. Ліків не вистачає, грошей немає. Страшно, бо постійні вибухи в місті.

Ми вже хочемо, щоб війна закінчилася. Але це не від нас залежить.