З початку повномасштабної війни наше життя перетворилося на суцільне випробування. Окрім щоденного страху за дітей, на мою долю випав важкий удар - я отримав правосторонній параліч. Справлятись із побутом та виховувати дитину в таких умовах стало неймовірно складно, але найстрашніше було попереду.

Найбільшим жахом для нашої родини стало 6 березня 2022 року. Цей день назавжди закарбувався в пам'яті, адже ми пережили евакуацію з міста Ірпінь під постійними обстрілами. Дитина опинилася в самому епіцентрі цих травмуючих подій. Навколо все вибухало, руйнувалося, і цей страшний шлях до порятунку під кулями став для неї глибокою психологічною травмою.

Попри перенесений жах і моє важке фізичне становище, дитина намагається триматися і жити далі. Вона дуже любить співати та займатися спортом. Саме творчість і рух допомагають їй справлятися зі стресом, забувати про пережите в Ірпені та знаходити сили для кожної нової доби.