Оксана зустріла повномасштабну війну разом із чоловіком-госпітальєром, який одразу поїхав на службу. Вона залишилась сама і через сильний стрес у неї почалися сильні головні болі. Перші дні провела в укритті, а через тиждень, зібравши невелику групу з дітей, літніх людей і подруг, стала провідником у евакуації з Києва. Вони добралися до Тернополя, де, завдяки знайомим, знайшли прихисток у монастирі. Там її групу зустріли волонтери. Попри страх і невідомість, Оксана взяла відповідальність за людей поруч і зробила все, щоб урятувати їх.