Оксана з Київщини згадує, що перед повномасштабним вторгненням її чоловік уже збирав тривожні валізки, але вона до останнього не вірила, що почнеться війна. В ніч 24 лютого прокинулась від вибухів, однак намагалася знайти їм інші пояснення. Перший місяць війни родина провела на заході України, але згодом повернулася додому. Емоційно її найбільше вразило те, як щодня доводиться вчитися жити заново й шукати нові сенси. Вона намагається не втратити себе: відвідує музеї, виставки, займається творчістю.