Василюк Дар'я, учениця 10 класу Смілянської загальноосвітньої школи I-lll ступенів №10

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ткаченко Юлія Валеріївна

Моя Україна майбутнього

Наразі в нашій країні триває повномасштабна війна. І всіх цікавить і хвилює наше майбутнє, яким воно може бути. Як на мене, в нашій державі може бути майбутнє, сповнене можливостей. Суспільство чітко усвідомлює, куди воно хоче рухатись, та пріоритети, які виставлені вже зараз. У першу чергу ми є і будемо незалежними та суверенними, з цілісною територією та державною - українською мовою.

На мою думку, також одним з пріоритетів є відновлення пошкоджених та зруйнованих міст і сіл України – це дасть додаткові робочі місця й мотивацію для людей. Виходячи з ситуації, яка склалася, зараз кожен розуміє, що ми обрали європейські стандарти життя.

Можливо, на даному етапі, ми не дуже відповідаємо їхнім вимогам, але, як кажуть, Європа починається з тебе. Тому в нас є всі шанси в найближчому майбутньому бути на рівні з високорозвиненими державами.

Та найбільшою мрією на прийдешнє є закінчення війни, в якій Україна переможе!

Раніше для кожного з нас «мир» було звичайним словом. Ми ніколи не задумувались над його значенням та вагомістю. Але після 24 лютого 2022 року, коли російська армія перетнула кордони суверенної держави та розпочала повномасштабне вторгнення, воно набуло іншого сенсу.

Особисто для мене мир – це коли ти встаєш зранку не під звуки сирен, коли присутній в школі на всіх уроках та не спускаєшся до бомбосховища, коли в дітей є щасливе дитинство і можливість гратися не на розбомблених майданчиках, коли всі сім’ї разом, а не чекають на повернення своїх рідних з передової, коли є впевненість в завтрашньому дні, та коли тобі не страшно лягати спати, бо вночі знову пролунають сирени.

Раніше для когось це були б звичайні речі, але зараз, у двадцять першому столітті, хочеться одного – припинення війни й мирного неба над головою. Мир – це коли діти не знають, що таке втрачати батьків, переїжджати до іншої країни, бо у твоїй жити небезпечно і просто не мають уявлення, що таке війна. Взагалі кожен по-своєму сприймає це слово, але з початком війни воно об’єднало та стало ціллю для більшості українців.

Перемога – це наша найбільша мета. Усі ми її дуже чекаємо та намагаємося наблизити, кожен як може: хтось в прямому сенсі зі зброєю в руках, хтось займається волонтерством та доставляє на фронт всі необхідні речі, хтось намагається донатити при першій можливості, хтось влаштовує благодійні ярмарки для підтримки наших воїнів, навіть діти докладають зусиль та навчаються старанно, щоб в майбутньому використовувати свої знання і навички.

Та в кожного є свої плани на майбутнє після перемоги. Я планую, як тільки ми переможемо агресора, популяризувати Україну серед інших держав, в художній сфері, адже до війни ми не замислювалися, як це важливо, щоб про нас чули й знали. А ще, як і більшість українців, відвідати український Крим та зробити тур по мальовничим куточкам нашої рідної України, а саме від Львова до Донецька, від Чернігова до Севастополя.

Також планую вступити до навчального закладу, щоб надалі мати змогу працювати та бути корисною для держави. Відразу після перемоги хотілось би вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя і подякувати тим, хто брав участь та жертвував своїм часом та здоров’ям для цього.

Отже, стосовно миру, хотілось би зазначити те, що це один із головних факторів щасливого дитинства та життя в цілому, адже пізнавши всі жахіття війни, воно ніколи не буде таким, як раніше.

Планів на майбутнє дуже багато, і вони залежать від кожного з нас, від наших бажань, а також від того, якою ціною ми здобудемо перемогу.

Також до вищезазначеного хотілось ще додати те, що потрібно вчити і знати історію, адже без минулого, немає майбутнього. Якщо ми знатимемо, ким були – то пізнаємо наш правильний шлях. Разом до перемоги!