Я і п’ятеро моїх дітей     – вимушені переселенці. З Авдіївки ми втекли, коли перебувати в підвалі стало вже нестерпно. Маленьку квартиру в Дружківці знайшли випадково. Ми були в шоковому стані, не було бажання навіть виходити на вулицю, хотілося за звичкою замкнутися й сидіти.

У квартирі не було ні меблів, ні посуду, а з двох кімнат придатна для проживання лише одна. Тому ми всі живемо в одній кімнаті. Дуже допомогли сусіди, які принесли нам усе, що потрібно в побуті.

Чоловік залишився в Авдіївці, там у нього робота і він наглядає за квартирою. Ми бачимося з ним рідко, для мене в чужому місті головна опора – старша дочка Іра.