Ми другий рік із сином-інвалідом живемо в Артемівську. До нового місця поступово звикаємо, але щоразу, коли мова заходить про рідне місто, у мене течуть сльози. Важко, хочеться приїхати додому, поспілкуватися, і Донецьк я люблю.

Але залишатися в Донецьку нам було не можна. Наш район опинився на лінії вогню. А головне – було неможливо продовжувати реабілітацію сина.

Зараз я сама займаюся з дитиною, витрачаю всі зусилля та час. Результат є – син почав розуміти слова, навіть намагається щось відповідати.

Усе було нормально, поки він не захворів у дитинстві на грип. У нього виявилася вроджена пухлина, яка почала прогресувати після грипу. 19 діб реанімації – й інвалідність.

Дениса прооперували, вирізали пухлину. Тепер він заново вчиться ходити й говорити.