Софія Ларіна

"Пам’ять про день, коли почалася війна"

Ларіна Софія, 17 років, Харківська область, с. Хроли, Роганська ОТГ КЗ “Пономаренківський ліцей Роганської селищної ради Харківського району Харківської області”, 10 клас

За офіційними даними, війна почалася шостого квітня дві тисячі чотирнадцятого року. Але якщо зайти в Інтернет і пошукати інформацію про війну, ми дізнаємося, що в цей день почався лише конфлікт на Сході України. І тоді ніхто не підозрював, що він переросте у війну, яка триває вже сім років і невідомо, скільки ще триватиме…

Коли почалася війна, мені було вісім років, я була у третьому класі. І тоді я не розуміла, що відбувається на Сході моєї країни. Уперше про війну я почула від батьків, але тоді я ще нічого про це не розуміла, не думала навіть, що ця війна триватиме так довго і що стільки людей загинуть.

Дізнаватися більше про війну та розуміти більше я почала в дев’ять-десять років. Тоді я читала про це в Інтернеті, дивилась по телебаченню, та й чула від людей. Але більше за всіх про війну мені розповідали бабуся з дідусем. Вони говорили на цю тему майже кожен день, слідкували, скільки загинуло людей я як багато ще можуть загинути.

Нарешті у школі я дійсно усвідомила, що в моїй країні почалася війна. Учителі розповідали нам різні історії про те, що багато людей мусили покинути свої домівки й переїхати на інші території, що не загинути. Крім того, у нашій школі з’явилися учні-переселенці з окупованих міст, яким ми дуже співчували.

Було видно, що люди, які мусили переїхати, вірили, що з часом все владнається й вони зможуть повернутися в свої рідні домівки, але, на жаль, у них це не вийшло.

Ще вчителі нам розповідали про те, як багато дітей чекають своїх батьків з території АТО. Я відчуваю, як страшно й боляче тим дітям, чиї батьки пішли на війну й не повернулися... Дуже шкода такі сім’ї. Ми писали листи й передавали малюнки воїнам АТО з надією, що це їх підтримає, вони все витримають і повернуться живими.

У мене, наприклад, є однокласник, батько якого був у зоні АТО. Єгору пощастило, що його батько повернувся додому і може розповісти синові свої особисті історії про здобутий кров’ю досвід виживання й боротьби за наш край. Ось саме в цей час я усвідомила, що таке війна.

Пам’ять про день, коли почалася війна, залишиться зі мною надовго. Сім років я чую про війну й про те, що вона не закінчується. Це дуже страшно, коли одні люди гинуть, інші – втрачають житло й близьких, дорогих, коханих… Мої батьки також пам’ятають цей день. Вони постійно розповідають історії про знайомих, які пішли захищати нашу рідну країну. Комусь пощастило повернутися додому, а комусь ні.

Війна – це вкрай негативне явище. По новинах я постійно бачила, що мирні люди були не готові прийняти нову жорстоку реальність.

Що для мене значить мир сьогодні? Я вважаю, що мир – це стан спокою, відсутність конфліктів, згода розв’язувати суперечки без насилля. Згадаймо гіркий досвід, здобутий під час Другої світової війни – скільки мільйонів громадян стали жертвами воєнного лихоліття.

Чому ми наступаємо на ті самі граблі? Як на мене, мир настане тільки тоді, коли Україна з Росією порозуміються й більше не будуть нічого ділити й конфліктувати. Кожному своє! Але зараз залишається тільки вірити в краще, молитися Богові, щоб війна закінчилася й настало мирне щасливе життя.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/