Того дня я гостювала у своїх батьків в селі Малі Копані, Херсонської області, разом із своїми дітьми. Прокинулась від звуків вибухів. Найстрашніше в той час було виїхати з окупованої території на підконтрольну.

Найбільше шокувала безконтрольна поведінка окупантів у нашому містечку. Вони дозволяли собі все: грабувати, гвалтувати, бити, вбивати мирне населення, забирати чоловіків, виганяти з власного житла… Життя на окупованій території було важким.

Полиці в магазинах були пусті. Найнеобхідніші продукти для життя коштували величезних грошей. Ліків не було в аптеках взагалі. Рятувало те, що в батьків у селі є власне господарство, птиця, худоба, город з овочами.

Син та я живемо окремо від чоловіка, і мої батьки залишилися під окупацією.

Коли ми виїхали з окупованої території і побачили перший український пост з нашими воїнами, це було неймовірно вражаюче відчуття. Мої діти отримали солодощі від наших воїнів, і це було дуже зворушливо.

Зараз я в декретній відпустці.

Перед виїздом син прихопив із собою улюблену ковдру, яку вподобав з дитинства. Ця ковдра символізує для нас рідний дім, до якого, на жаль, ми не можемо повернутися.