Ми з чоловіком з Донецька. Виїхали звідтіль у 2014 році, в Охтирці проживаємо дев'ятий рік. За цей час чоловік інсульт переніс, я – інфаркт.  Ми виїхали, коли Донецький аеропорт брали. Думали – місяця півтора пересидимо. За весь цей час мій чоловік туди взагалі не їздив, а я їздила в минулому році на два місяці. Там за нашою квартирою приглядає сусідка.  

В Охтирці ми жили три з половиною роки у квартирі моєї сестри, поки вона в Європі. Зараз нам діти купили квартиру тут, получаємо пенсію. Мені 75 років, чоловіку – 80. Коли зайшли танки, ми не зрозуміли, що там прогуркотіло. А тоді люди почали розказувати, де їх зустріли, і що там відбувалося. На наступний день був приліт, і ми знову пішли до квартири моєї сестри на перший поверх. 

Ми спочатку ховалися в підвалі свого дому, але там не було світла, він не був оборудований. 

У сестри жили три місяці, а на початку липня переїхали в свою квартиру і тут живемо. Кожен день, як на пороховій бочці, тому що в нас прикордонний район. У нас відразу розбили ТЕЦ. Опалення немає - гріємося обігрівачами, світло дають дві через дві години. Дуже важко жити. 

У лютому дуже багато людей повиїжджали. У нашій дев’ятиповерхівці було всього п’ять сімей. Люди в кінці травня почали повертатися, зараз багато повернулися і живуть своїм життям. Все дуже подорожчало.

Просимо Бога, щоб скоріше закінчилась війна.