Черних Руслан, учень 8 класу Солоненського ліцею "Лідер"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Зінькова Наталя Валентинівна

Війна. Моя історія

Вітер пронизує мене до кісток. Я у бабусі в селі, бреду по стерні, холодно… А думками далеко – у своєму рідному містечку. Чи замислювався я раніше, яка велика і, яка маленька моя Україна.

Вона – моя Батьківщина моя країна, де я народився і виріс. Я пишаюсь своєю національністю, культурою та історією. Але моє життя повністю змінилося з початком повномасштабної війни.

Моє дитинство пройшло в щасливий і безтурботний час. Я мріяв про здобуття освіти, про хорошу професію, успішне майбутнє в розквітаючій країні. 24 лютого. Окупована територія. Постійні вибухи. Нестерпні звуки. Моя родина була вимушена прийняти важке рішення – виїхати з місця, де ми прожили багато років.

Пам’ятаю той день, коли ми покидали наш будинок, коли з кожним метром замінованої дороги, незворотньо залишило мене моє дитинство.

Україна починається з кожного з нас. Навіть у найскладніших умовах ми маємо силу, волю і можливість знову планувати своє життя і майбутнє, про яке ми завжди мріяли. Я вірю, що кожна людина впевнена у своїх здібностях і ніщо не зможе завадити нам жити у мирній і процвітаючій Україні.