Орлик Софія, учениця 9 класу Комунального закладу "Грушківська гімназія Кам'янської міської ради Черкаської області"
Вчитель, що надихнув на написання есе - Паруля Людмила Миколаївна
Війна. Моя історія
Ранок 24 лютого 2022 року для мене розпочався зі дзвінка від мами, яка працює в нічну зміну, про те, що розпочалася війна. Вона запитала, чи зі мною все гаразд. Перше, що я відчула страх і тривогу, адже мама повинна приїхати з роботи десь через дві години. Я була вдома сама і не знала, що мені робити в такій ситуації. Я включила новини і побачила, яке жахіття відбувається в Україні.
Через деякий час пролунав дзвінок від класного керівника, яка сказала, що навчання знову буде дистанційним, хоч ми дуже чекали очне навчання. Я не знаходила собі місця, поки повернулася додому мама. Тато в цей час знаходився на роботі в Києві.
Перший тиждень був для нас найскладнішим, тому що ми не знали, що нас чекає наступного дня. Боялися засинати, тому що над селом теж пролітали ракети, а нормального сховища немає, крім підвалу. Одного разу прийшлося сидіти у підвалі більше чотирьох годин. Мама зібрала тривожну валізу, у яку поклала все найнеобхідніше. Інколи говорили в колі сім’ї, як будемо діяти в разі окупації.
Перша думка була про те, щоб виїхати, як і більшість українців за кордон. Після довгих обговорень вирішуємо залишитися вдома і допомагати ЗСУ. Мама кожного дня ходила в сільський клуб плести захисні сітки. Тут же було організовано пункт прийому речей для людей, які змушені були залишити власні домівки і їхати в невідомість.
Мій дядько Анатолій з першого дня приєднався в територіальну оборону, а потім і мій тато, який приїхав з Києва. Через місяць їх відправили на схід, де вони перебувають і до цього часу на різних напрямках.
Після дистанційного навчання до кінця 2022 навчального року, які ми були раді, що зможемо навчатися у рідній гімназії.
З нового навчального року я і мої однокласники, учні гімназії допомагаємо нашим захисникам: організовуємо ярмарки, пишемо листи підтримки, малюємо малюнки, приносимо продукти харчування, печемо разом з батьками різні смаколики.
У вересні та жовтні цього року провели в останню путь двох наших жителів, наших Героїв, у яких були плани одружитися, побудувати сім’ї.
Як хочеться, щоб швидше закінчилось це жахіття, щоб моя родина знову об’єдналася, щоб ми змогли і далі жити в мирній країні.