«Одне із чудес – біля мого будинку приземлився снаряд і не вибухнув»

Війна для мене почалася через місяць, як я виїхала з Авдіївки. Рівно через місяць обстріляли наше місто. Я не була присутня, уже була під Києвом. Початком війни [стала] молитва й розуміння того, що очікуються серйозні й трагічні події. Наше місто ще жило своїм життям, ще ніхто не виїжджав, і Бог мені відкрив, що потрібно виїжджати. Я давно глибоко віруюча людина. У той час у нас було більш-менш спокійно. Ми виїхали за місяць до початку військових дій, до обстрілів і бомбардувань нашого міста. Просто дякую Богові, що я цього не бачила.

Одне із чудес, яке було – біля мого будинку приземлився снаряд, і він не вибухнув. Якби він вибухнув, то не знаю, що від нашого будинку залишилося б. Для мене відбувалося все не трагічно. У всьому було влаштування, тобто коли ми сюди [в Київ] приїхали, нас приймала церква, двісті чоловік. Вони організували свого роду табір для біженців. Створили нам умови, у яких можна було прожити. Ми жили майже чотири місяці. І потім почали шукати квартиру.

Розгубленість приходить, тому що ти не знаєш, куди це прилетить... На психіку це дуже складно [впливає], і я знаю, діти там повиростали й народилися під час війни, зараз їм уже по сім років. Це ненормально – рости й чути такі постріли, особливо у 2014-2015 роках, коли прилітали снаряди в місто.

Коли ми приїхали, то жили в цьому таборі. Ми що змогли, те взяли із собою, але в нас не було всіх речей, і потрібні були фінанси. До мене підійшла жінка одного разу й каже: «Яка у вас потреба?» Розговорилися – вона дала необхідну суму. Інша жінка повезла мене в шикарний супермаркет і купила на тисячу гривень те, що було мені необхідно. Тобто я зрозуміла, що в будь-яких складних ситуаціях завжди потрібно покладатися на Бога, і він знає твою нужду, завжди допоможе й буде просто волати до серця іншої людини, щоб тобі допомогти.

Я знайшла тут прекрасну церкву, яка мені дуже подобається. І нових друзів, нові знайомства, багато нового хорошого. Я знаю, що коли люди перебували у складній ситуації в Авдіївці, багато, хто були ворогами, примирилися. Тому що люди жили під час бомбардувань у підвалах, варили там борщі, ті сусіди, які не розмовляли один з одним, починали примирятися, дружити й донині дружать.

Ми живемо зараз у трикімнатній квартирі, на три сім’ї орендуємо квартиру, щоб було дешевше, тут же і працюємо. В Авдіївці я орендувала приміщення для своєї справи, це було окремо. Разом із тією професією, яку мала, я оволоділа новими навичками, додатково навчалася, одержала невеликий грант, допомога в моїй справі.

Мрію про свій будинок, щоб мій син приїхав із Росії, щоб був десь недалеко.