Мені 39 років, виховую двох дітей. Живемо у Слов’янську.

В перший день війни було дуже страшно: ніхто не очікував, що таке почнеться. Обстріли у нас бувають, але зараз уже не такі страшні. Ну, з гуманітарною катастрофою ми не стикалися.

Було страшно моментами, а так, в принципі, нічого. Психологічні проблеми виникали, звісно. Ми виїжджали, але повернулися.

Хотілося б, щоб і сьогодні війна закінчилася. Але ми не знаємо, коли воно буде. На майбутнє навіть нічого не плануємо.