Я з Рубіжного Луганської області. Десь о пів на сьому в місті пролунав дуже гучний вибух, і потім все почалося.

Обстріли були цілими днями. Вдень і вночі. Може, була одна перерва, з дванадцятої до першої в обід, а потім все заново починалось. Позакривалися всі магазини, аптеки. В місті не було привозу ні хліба, нічого.

Не хотілось би жити в тих умовах, які створювала нова влада.

Територія, на якій відбувалися ці події, зараз окупована: це поступове настання Апокаліпсису. Спочатку вимкнули світло, населення залишилося без всякого доступу до інформації. Через день-два не стало води – люди почали збирати сніг, топити його. Виходили на вулицю, бачили наслідки обстрілів: загиблі люди лежали в місті на вулицях.

Виїжджали на власному автомобілі. Забрала людей випадкових, які мені зустрілись і просилися вивезти їх. Місто було під обстрілами. Ми розуміли, що можемо не бо люди казали, що на приміському напрямку були загиблі. Люди колонами виїжджали, а росіяни обстрілювали колони. 

Зараз ми у Дніпропетровській області, я тут працюю. 

Не знаю, як воно може закінчитися, бо ситуація зараз дуже напружена.

Хотілося б жити в Україні, і відбудовувати її під мирним небом.