До початку війни я мешкала в Кураховому Донецької області. Пам'ятаю, як вся Україна гуділа, що війна почалася. Почали Київ обстрілювати, всі міста, і в нас почалися обстріли.

Як почалися обстріли, ми вирішили виїхати. Переїжджали з однієї найманої квартири на другу. Пенсія маленька в мене, а оплата за квартиру дуже висока. Зараз такі труднощі. 

Поки не почалася війна, у мене дача була, я хазяйство держала - було достатньо для моєї сім'ї. А зараз і для одної мене грошей не вистачає. 

Завдяки допомозі, що дають продукти у церкві, то є що їсти. А то - тільки болячки. На ті гроші, які отримую, хіба проживеш?  

Син мій старший від міськради працював волонтером на вантажному таксі. Він вивозив людей, і у нього було місце у кабіні, мене забрав до Дніпра, а з Дніпра вже забрали родичі, мої свати. Я знайшли квартиру – половину дому, це по знайомству, то платили тільки за комуналку, а потім хазяйка вирішила продати ті пів дому. Зараз ми половину дому також наймаємо, платимо хазяйці. Дуже це тяжко. Все життя працювала, як воляка, і все там кинула, тільки документи з собою.

Хотіла би, щоб нарешті наступив мир, я повернулася додому, в свої стіни, щоб квартира була не зруйнована, щоб дожити свій вік у своїх стінах, у своєму місці.