«Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі»

Півторарічний син Микита усміхається й не знає, що випало пережити його сім’ї. 2014 року наше місто Шахтарськ стало ще однією гарячою точкою.

Я тоді була на п’ятому місяці вагітності й кілька діб не виходила з підвалу.

У Шахтарську в нас залишився просторий будинок, у Добропіллі ми орендуємо кімнату в гуртожитку. Тісно втрьох: я, старший син Арсеній і молодший Микита. На більше грошей немає, у мене єдиний дохід – допомога матері-одиначці.

Коли ми приїхали сюди, то думали, що на місяць-два, а потім поїдемо. Важко було звикнути до думки, що треба тут залишатися й далі жити. Весь час мріємо повернутися додому.