Вікторія Вітковська

Азовський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, 11 клас

Надихнув вчитель української мови та літератури Марина Дашевська

«Війна. Моя історія»

Передмова

Моя історія, мабуть, почнеться як і тисячі історій українців, які жили в окупації, відчули на собі що значить слово «війна», відчули страх вибухів, постійні обшуки й “руський мир” яким так вихваляються ті, що колись називали себе братами… 24 лютого… оголошення по телевізору… «Війна!» Я не вірила. У школі оголосили канікули. Люди масово закуповуються хто чим може. Ще є світло та Інтернет. Кожен з дорослих і дітей моніторить новини. Наступного дня, зранку я побачила повідомлення про закриття школи та мобілізацію чоловіків. Хлопці з нашого села поїхали, мій брат теж поїхав… Матері та жінки плачуть, не віриться, що все буде добре. Як страшно дивитись в обличчя людині, яка йде вмирати.

Увечері над нашим селом почали літати ракети, зриватися боєприпаси, які були в сусідніх селах. Ми з родиною забрали бабусю до себе. Спали в коридорі на підлозі за двома стінами. Тоді мені здавалось що це врятує нам життя. Вдень сусіди збирались купками біля двору, обговорювали новини. Дорослі тихенько шепотілись між собою про патрулювання села. Батьки говорили про дивні червоні вогні, які знаходили жителі навколишніх сіл.

Тільки тепер приходить розуміння – коригувальники. Страшно, коли ворог їде цілеспрямовано. Знає куди їде. Знає, де стоять наші військові. А ще страшніше від того, що ворогу допомагають "українці".

Наступні дні були важкими. Під Токмаком був великий бій, окупанти вже перетнули межу нашої оборони й наближались до Пологівського району. Зникло світло та вода, в магазин припинили підвозити продукти. Хліба ніде не було. В нас було борошно, ми почали топити піч і пекти коржі. Звідусіль лунали вибухи, в небі, як ворони,літали ворожі літаки. Вони наче набирались сил перед обстрілом, робили велике коло над нашим городом і ще з більшою силою летіли до своєї цілі – Маріуполь.

Окупанти нещадно знищували Волноваху, нам з гори було видно як місто палало. А 5 березня по селу пройшло дві колони ворожої техніки. Це було дуже страшно, я боялася, що вони будуть стріляти по вікнах. Ніхто не думав, що у нашому селі з’являться «асвабадітєлі» із «Z»-свастикою. Все гуло. Нам здавалось, що їх була незліченна кількість. Батьки тихо перешіптувалися, склали в коридорі необхідні речі й готували спальні місця у підвалі. Все як у страшному сні. Цілий місяць не було світла і води. Добре, що живемо у селі.

У нас була їжа. До життя без світла, води та інтернету люди звикли. Інколи пробивався український зв’язок, можна було подзвонити родичам, сказати,що ми живі. Бо наступні тижні були пеклом. Окупанти розселились по людських хатах, «націоналізували» авто, на яких фарбою наліплювали ненависні «Z». Дуже дивувались, що наше село асфальтоване, що на вулицях є освітлення. В сусідніх селах росіяни пішли по будинках. Вони шукали військових. У них були списки «приречених», вони знали чиї діти та чоловіки у ЗСУ. Висновок - їм розповіли наші ж односельці, а значить прийдуть і до нас… Моїй родині почали постійно погрожувати, приїжджали декілька разів з перевіркою. Військові вже знали про нашу проукраїнську позицію, про те, що мій брат у ЗСУ, тому до кожної перевірки ми ретельно готувались: чистили телефонні переписування, подумки повторювали одні й ті самі фрази:"не спілкуємось","не дзвонить, не пише"... Дні проходили повільно. 1 вересня я попри всі страхи й ризики продовжила навчання в українській дистанційній школі. Знаходячись під постійним контролем окупаційної влади, було важко приховувати моє навчання, бо «орки» вимагали, щоб всі діти навчались в російській школі.

Так, переховуючись, навчалася до тих пір, поки до моєї родини знову не приїхали з перевіркою. Під примусом, що мене відберуть у батьків, довелось піти навчатись в російську школу, але своєї не покинула. Війна внесла корективи в наші мрії та плани. Все не так, як хотілось колись…Я виїхала з того пекла, я в Україні! Я вільна...І це моя історія, схожа на тисячу історій українців до яких у будинок прийшов "руський мир".